Скільки коштує життя в Іспанії

  В  магазинах Іспанії дуже багато дешевих товарів - риба, консервовані морепродукти, ковбаси, сири (далеко, правда, не всі, елітні сири стоять, як «чавунний міст»). Відносно дорогий хліб, але все решта - до хліба на додачу - гранично доступно.

   І виходить така картина. Заходиш в який-небудь здоровенний супермаркет. Береш кошик і, придавлюючи власний апетит - мовляв, не від'їдатися сюди приїхав - набираєш купу смакоти. Намагаєшся приблизно підрахувати витрати - виходить близько пари сотень євро. Обливаючись ретельно прихованими слізьми, йдеш на касу. І тобі кажуть на чистому іспанському - п'ятнадцять євро і сорок два центи... Скільки-скільки?! Швидко викладаєш грошики і - геть з магазину. Вона помилилася. Господи, помилилася вона! На мою користь... Потім, заспокоївшись, сідаєш на лавочку, починаєш перебирати покупки та заодно переглядати чек. І все виявляється правильно. І ті півчемодана смакоти, що вам потрібно відвезти на батьківщину, коштують тут саме стільки, скільки ви за них своєю тремтячою рукою відвалили...

  Магазинів в Іспанії багато, магазини різні, магазини дуже зручні. Купити можна все, що тільки заманеться. Хочеш модну сукню від кутюр? Та без проблем! Приміряй, плати гроші і забирай. Хочеш фальшивий «Брайтлінг»? Та скільки завгодно! Сто євро на сільських розпродажах. Плати фіолетовому марокканцю, забирай і носи на здоров'я (добре ходити все одно не будуть). Коротше, з магазинами в даній країні все в порядку. Кого ця забава цікавить, залишаться задоволені.

   Порівнявши ціни на найнеобхідніше (і не тільки - креветки, екзотичну рибу або, скажімо, вино до найнеобхіднішого начебто не віднесеш), приходиш до дивного висновку - жити в цій країні дешевше, ніж у нас... в Києві? Ні, не тільки в Києві - в Україні в цілому. Навіть у нашій глибинці грошей на життя доводиться витрачати більше, ніж на берегах Середземного моря. Чому так відбувається?

  Почнемо з того, що Іспанія не найбагатша країна Європейського співтовариства і до того ж аграрна. Тобто більшість іспанців зайняті в галузі сільського господарства, де праці багато, а грошей - вибачте. Зарплата в тисячу євро на місяць тут вважається достатньою. Хтось отримує і того менше - близько 900 євро. А півтори-дві тисячі - вже хороший дохід, за який треба «пахати в поті чола» в пристойній компанії.

   1000 євро (всього!) - Як на такі гроші прожити в благополучній у всіх відносинах Європі? І живуть же - мільйони іспанців. І не скаржаться... А не скаржаться тому, що тут відносно невисока орендна плата житла (але досить дорогий транспорт), недорогі комунальні послуги (але дороге за вартістю житло - якщо його купувати у власність), дуже дешеве харчування (але дорога побутова електроніка, комп'ютери та інші високотехнологічні іграшки). В Іспанії дешевий бензин - французи постійно заїжджають до сусідів заправити машину (і купити сигарет, тютюн тут, на відміну від Франції, теж недорого).

  Те, що в дужках, компенсується розвинутою системою кредитування. Щоб купити житло, не треба великих накопичень - потрібно мати постійну роботу. І тоді банк позичить під щадні відсотки необхідну суму, щоб купити квартиру або будинок. До речі - хоча й кажуть, що іспанські квартири дорогі, ціни на них дуже далекі від київських.

  Так от не житлом єдиним. Основні витрати - це транспорт, одяг та харчування. Транспорт коштує дорого, якщо порівнювати з українською глибинкою, і не особливо дорого, якщо порівнювати з Києвом. Одяг? Те, що носять всі - джинси, сорочки, кросівки - коштує не копійки, але цілком доступно. Одягнутися в Іспанії можна за менші гроші, ніж в Україні (щоправда, і дублянка вам не знадобиться - разом з зимовим взуттям і шапкою).

  Харчування... Тут починається найцікавіше. Оцінювати іспанські продовольчі товари по магазинах, в яких «пасуться» туристи, сенсу немає. Ціни в них явно «туристичні», тобто завищені. І іспанці заглядають сюди тільки за крайньої необхідності - купити пару помідорів, щоб перекусити під час сієсти, якщо добиратися до дому далеко й незручно. Ці торгові центри тільки для туристів. Самі іспанці - в курортних зонах - отоварюються в «своїх» крамницях. Тобто там, де немає помітних вітрин, яскравих зазивають покупців реклам. Самі магазини розташовуються в непримітних провулках. Втім, в Таррагоні, Салоу і з іншого боку Барселони, скажімо, в Санта-Сусанні є й цілком помітні продовольчі та універсальні торгові центри, які видно за версту. І ціни там «іспанські", що називається внутрішні, розраховані на всіх, а не тільки на туристів.

   В іспанських продовольчих магазинах в нашої людини виникає дивне відчуття. Немов настав... комунізм. Ні, ну справді - як може вино коштувати дешевше фруктової газованої води? Як можуть помідори продаватися за «три копійки» - навіть з урахуванням того, що в Іспанії їх собівартість «нижче плінтуса»? Це самий товар, який повинен приносити дохід? А що за дохід принесе вантажівка помідорів, які продаються за такими смішними цінами?

  От би й нам так - жити нехай і не дуже багато, але щоб ні в чому собі не відмовляти. Як у наскрізь капіталістичній Іспанії.